«Легко сказати, та важко зробити», мудрі люди добре знають про це і тому “слів на вітер не кидають”. Вони розуміють, що «мовчання – золото», оскільки «язик мій – ворог мій». І точно знають, чому не треба розповідати про свої плани всім і кожному.
На жаль, сучасна людина недооцінює значення цих мудростей – дотримання яких може докорінно змінити життя на краще. І це не перебільшення, а стовідсотковий факт. Адже істини, які закладені в зазначених приказках, повністю підтверджуються не тільки висновками сучасних учених у сфері психології, а й стародавніми писаннями – Ведами.
Кожна людина будує свої плани на майбутнє: заробити гроші, почати займатися спортом, кинути шкідливу звичку, піднятися кар’єрними сходами, купити квартиру тощо. І, звичайно ж, оскільки людина – істота соціальна, їй хочеться поділитися цим з оточуючими. Але, як правило, все відбувається не так, як задумано, і не так, як про те було розказано. У кожного є досвід щодо цього.
У зв’язку з цим, у розумної людини виникне запитання: чому так трапляється? Що я можу зробити, щоб втілити свої плани в життя?
Як домогтися бажаних результатів по-науці?
Уже багато років німецький професор Пітер Гольвітцер вивчає цей феномен. Його висновки однозначні: люди, які розповідають про свої плани, не можуть довести їх до кінця, а ті, хто зберігає свої надії в секреті – можуть. Дослідження професора підтверджують, що працьовиті люди більш схильні зберігати свої плани в секреті.
Ведичні писання також категорично не радять людям, які хочуть досягти успіху в починаннях, розповідати іншим про свої плани. Цікаво, що це не випадковості. Це – закон: посвята у свої плани оточуючих значно знижує шанси на їхнє виконання. Ось чому не треба розповідати про свої плани – щоб стати успішним.
Веди про те, чому не треба розповідати про свої плани
У санскритському творі п’ятитисячолітньої давнини, що має назву Бгагавата Пурана (8.17.20), є такий вірш:
наітат парасма̄ а̄кхйейам̇ пр̣шт̣айа̄пі катхан̃чана
сарвам̇ сампадйате деві дева-гухйам̇ сусам̇вр̣там
У цьому тексті розкривається вселенський закон. Таємність визначається словом су-самвртам, де префікс су вказує на те, що задумане треба зберігати у великій таємниці, а слово приштайапі означає «навіть якщо (апі) тебе запитують (приштайа)».
Отже, навіть якщо людину запитують про плани, краще, як то кажуть, тримати язик за зубами. І ця тема була актуальною ще п’ять тисяч років тому, за часів укладання Бгагавата Пурани.
Як сприяти отриманню бажаного?
Є ще один стародавній санскритський твір, який називається Чанакья-ніті-дарпана. Там міститься маса корисних порад у соціальній сфері та широко розкрито закони моральності. Так ось, у тексті 2.7 цього твору сказано:
манаса чінтітам карйам вача наіва пракашайет
мантрена ракшайєд гудхам карйе чапі нійоджает
Перший рядок цього тексту дослівно перекладається так: «наміри, які зберігаються в розумі людини, не повинні проявлятися за допомогою слів». Можна поставити запитання: «Навіщо тоді правителям або президентам компаній потрібні радники?». Відповідь дана в зазначеному вірші з Чанак’я-Ніті-дарпани: людина може отримувати конфіденційні поради (мантрена ракшайєд гудгам) щодо втілення своїх планів у життя. Іншими словами, у кожної людини можуть і повинні бути кваліфіковані радники.
Мовчання – золото?
Загалом, практика мовчання є природною для багатьох традицій. Санскритом «мовчання» визначають словом «мауна», а того, хто вміє зберігати мовчання, називають «муні», що є синонімом слова «мудрець».
У центральному ведичному творі під назвою Бгаґавад-ґіта людині в ім’я її власного щастя та добробуту рекомендується здійснювати аскезу. Аскеза – це добровільне позбавлення себе чого-небудь. Наприклад, той, хто хоче стати фізично здоровим, повинен здійснювати аскезу – вставати рано, омиватися прохолодною водою, регулярно робити фізичні вправи тощо. Так людина свідомо і добровільно виходить із зони свого комфорту (здійснює аскезу) в ім’я вищої мети – здоров’я.
Писання говорять, що аскеза неминуча. Той, хто хоче досягти успіху, повинен здійснювати аскезу. Якщо людина не буде здійснювати аскезу добровільно, тоді природа змусить здійснювати її в примусовому порядку. Так, наприклад, люди, які не опікуються своїм здоров’ям, починають хворіти. А все через те, що людина просто лінується.
У розрізі обговорюваної теми про втілення своїх планів у життя потрібно зазначити, що мовчання (мауна) також є аскезою, аскезою для розуму (тапо манасам). Про це йдеться в Бгагавад-гіті (текст 17.16). Потрібно звернути увагу, що Бгаґавад-ґіта розділяє аскезу для розуму й аскезу для мовлення як два різні види аскези. Дуже цікаво, що мовчання (мауна) – це аскеза саме для розуму, не для мовлення. А функція розуму – думати.
Це означає, що потрібно думати не про те, як солодко можна насолоджуватися, втілюючи свої плани в життя. Розумна людина буде думати про те, яку роботу слід виконувати, яку аскезу здійснювати, щоб домогтися бажаного.
Чому не треба розповідати про свої плани нікому?
Для того, щоб втілювати свої плани в життя, потрібно навчитися правильно думати. Людина, яка марить майбутніми насолодами на рівні свого розуму, настільки сильно вживається у свою уявну роль, яку вона очікує в майбутньому, що починає всім підряд розповідати про свої плани, намагаючись у такий спосіб посилити ефемерну насолоду в розумі.
Наприклад, людина вступає до інституту. І хоча вона туди ще не вступила, а тільки збирається подати документи, в її розумі оселяється безліч райдужних думок про майбутнє: як вона стане студентом цього інституту, потім випускником і успішним фахівцем, як заробить багато грошей. Звісно, це все мрії, але він настільки сильно прагне їхнього втілення та насолоди на рівні розуму, що його язик сам починає відтворювати думки, і він каже друзям: «Ти знаєш, це дуже престижний університет, там навчаються діти міністрів, його випускники заробляють багато грошей, стають успішними бізнесменами, влаштовуються на роботу на заході. І я теж вирішив туди вступити». Але в результаті виходить усе не так, як планувалося.
Таким чином, якщо людина схильна багато розповідати про свої плани, знайте – вона їх не здійснить. Але людина, яка налаштована на працю, хто у своєму розумі налаштований на аскезу, не буде даремно молоти язиком. Так працює тонка психічна природа людей.
Тому ведичні писання розумним людям не рекомендують думати про плоди діяльності (про ефемерне щастя в майбутньому). Краще налаштовувати себе на працю, яку необхідно виконувати тут і зараз.
А як же поговорити?
Мудра людина, яка хоче жити щасливо, мусить вчитися контролювати розум і мову. Саме здатність тримати під контролем спонукання розуму, мови та інших почуттів є критерієм істинної величі та щастя особистості.
Тому той, хто хоче втілити свої плани в життя, має думати про те, скільки праці потрібно вкласти, щоб їх здійснити, а не про те, як насолоджуватися плодами своєї діяльності. Людина не повинна розповідати про свої плани іншим. Вона має вчитися тримати це в секреті. Це приведе її до успіху.
