Хто такий духовний вчитель? Чому так важливо мати гуру людині, що слідує ведичній духовній традиції (і не тільки)? І як саме можна зрозуміти, що учитель навчає авторитетним духовним практикам, щоб не бути обманутим?
Духовний учитель дає посвяту (дікшу). Вона є кульмінацією стосунків учня і вчителя. Однак Веди забороняють проходити посвяту абияк, нашвидкуруч, без ретельної підготовки. Писання під назвою Харі-бгакті-віласа наполягає на тому, що учень не повинен поспішати приймати посвяту у вчителя, а вчитель не повинен поспішати давати посвяту учневі. Потрібно щонайменше рік жити поруч (саха-васатах), щоб була можливість вивчити природу одне одного. У шруті йдеться про те саме, на санскриті це звучить так: насамватсара-васіне дейат.
Як вибрати духовного вчителя
Учитель повинен побоюватися прийняти поганого учня. У Харі-бгакті-віласі говориться:
Харі-бхакті-віласа радить: найкраще, коли вчитель і учень живуть в одному місті (сва-дешатах). Це дасть їм змогу не помилитися одне в одному. Важливо, щоб не тільки учень знав свого вчителя, але також і духовний вчитель знав учня. Так прогрес буде дуже швидким.
Що ж робити, якщо вчитель живе далеко і є можливість слухати його тільки в записі? У цьому разі потрібно продовжувати слухати записи, але також шукати наставника, який перебуває фізично поруч. Дуже важливе живе спілкування з людьми, які перевершують тебе у своїй мудрості. У цьому секрет вирішення всіх проблем. У житті учня має бути хтось старший, хто його добре знає і може допомогти впоратися з життєвими складнощами.
Духовний вчитель: що робити, коли його немає?
Вчитися слідувати Ведам без наставника, лише тільки за книжками та лекціями – це як намагатися вилікувати хвороби без лікаря. Люди більшою чи меншою мірою знають, як лікувати грип: постільний режим, гарячі напої, вітаміни тощо. Але коли градусник зашкалює, ми все одно викликаємо лікаря. Чому так відбувається? Це універсальний принцип: до кожного потрібен індивідуальний підхід.
Це вселенський закон, а також закон людської цивілізації. Кожному потрібен учитель. І це стосується будь-яких питань, у будь-яких сферах життєдіяльності – кожному потрібен наставник. Чим молодша людина, тим більша опіка їй потрібна. Батьки не відходять від маленьких дітей. Але з роками ситуація змінюється. Так і в питаннях моральності або в духовному житті – що менш зріла людина, то більша опіка їй потрібна.
З лекцій і книжок ми черпаємо теоретичне знання. Там даються загальні формули, загальні настанови. Ці формули потребують практичної реалізації. Усі люди – люди. Але водночас кожна людина індивідуальна, абсолютно унікальна особистість. Це єдність у різноманітності. Людське суспільство складається з людей, але ділиться на жінок, чоловіків, дітей, дорослих, старих, лідерів, підопічних, президентів, двірників, американців, африканців, чорних, білих. І в кожного свої особливості. Тому, якщо людина хоче прогресувати на ведичному шляху, вона має відшукати кваліфікованого старшого помічника. Це і є духовний учитель.
Хороший лікар розуміє, що лікування одних і тих самих хвороб потребує індивідуального підходу до кожного хворого. Той самий принцип застосовується в питаннях лікування серця від жадібності, гніву, депресій та інших видів страждань. Головне – не помилитися з лікарем.
Взаємовідповідальність між учнем і вчителем
Писання накладають взаємну відповідальність на вчителя й учня. Учень повинен ретельно вивчити свого вчителя, перш ніж виконувати його настанови. Учитель також не повинен, або навіть не має права терпіти невиправних дурнів. Ні той, ні інший не повинні бути надто сентиментальними.
Але навіть якщо людина переконалася, що її вчитель не є гідним і не здатний дати їй те, що вона шукає, це в жодному разі не дає право критикувати вчителя чи проявляти зверхність щодо нього. Можна просто залишити його товариство і продовжити свої пошуки.
Процес смиренного пошуку вчителя дуже добре описаний у книзі «Подорож додому» Шріли Радганатхи Свамі. Шріла Радганатха Свамі завжди був досконалим учнем Шріли Прабхупади – свого духовного вчителя. Тому він сам став досконалим учителем.
