У середовищі людей, що встали на шлях духовного розвитку, є дві яскраво виражені тенденції: придушувати свої матеріальні бажання або, навпаки, потурати їм, сподіваючись, що тіло й розум переситяться усім матеріальним і бажання відпадуть самі собою.
Розберемо послідовно, чому обидві ці крайнощі не приносять щастя. І як же все-таки правильно чинити з матеріальними бажаннями, якщо ви вирішили присвятити своє життя духовному розвитку.
Чому пригнічувати матеріальні бажання – це погано?
Придушення матеріальних бажань ґрунтується на правильному усвідомленні, що я є душею, а отже, мені не принесе справжнього щастя щось матеріальне.
Усвідомлення правильне, однак якщо воно ще є теоретичним і не підкріплене стабільним досвідом реального духовного щастя, то одного цього усвідомлення не вистачить для повноцінної відмови від якихось матеріальних бажань. Тобто в цьому разі зречення від чогось матеріального буде штучним, а отже, воно не приведе до досконалості.
Ось що про це йдеться в «Бгаґавад-ґіті», квінтесенції всього ведичного знання:
Отже, чим же поганий шлях жорсткого придушення матеріальних бажань? Тим, що людина стає обманщиком. Тобто вона ще не стала святою, але грає роль святого, хоче здаватися святою, насамперед у своїх власних очах.
І що відбувається в цьому випадку? Людина не розуміє, що вона потребує милості старших, які можуть передати їй смак вищого, духовного щастя. Адже вона вже зреклася, у неї більше немає проблем з матеріальними бажаннями (так вона думає).
Але за фактом людина перебуває в надмірній аскезі. І щоб нашкребти хоч якусь радість, вона все одно знаходить її в матеріальному джерелі – гордості. Так людина не слухає старших, але прагне вчити інших. При цьому в ній накопичується незадоволеність, і в якийсь момент відбувається «вибух».
Чи потрібно потурати матеріальним бажанням?
Друга крайність, у яку часто впадають ті, хто спочатку намагався штучно придушити матеріальні бажання, – це почати нестримно потурати всім своїм бажанням. Така поведінка неминуче призводить до розпалювання жадання та появи штучних потреб.
Ось що ведичне писання, «Бгаґавад-ґіта» (2.44), говорить про це:
Як це проявляється на практиці? Людина сідає медитувати, але не може почути звук Святих Імен Господа, тому що через дотик до гуни пристрасті її розум перебуває в надмірній напрузі і вона весь час думає про способи заробити більше грошей або на що їх потім витратити.
Ілюзія так діє, що людина щиро вірить у те, що їй справді потрібно спочатку втілити свої плани в життя, і ось тоді вона зможе спокійно присвятити себе відданому служінню Господу. Але ця точка кінця втілення матеріальних бажань завжди так і залишається в майбутньому. Подібно до віслюка, який женеться за прив’язаною морквиною, що маячить перед ним, людина ніяк не може зупинитися і змінити свій фокус уваги із зовнішнього на внутрішнє.
Що краще – потурати чи відкидати матеріальні бажання?
Чому ж обидва ці шляхи не приводять до досконалості? Тому що і в тому і в іншому випадку людина покладається на себе, на свої власні зусилля. З тією лише різницею, що під час придушення бажань її зусилля націлені на зречення від них. А в другому – на задоволення цих бажань. Але все одно в центрі всього залишаються свої бажання, а не бажання Бога.
Який же вихід із цієї ситуації? Рішення лежить за межами цих двох крайнощів, які ми вибираємо, перебуваючи на платформі нашого розуму. Рішення лежить в іншій площині, воно приходить до нас згори, через знання, викладені у священних писаннях, які передають учителі.
Правильний метод – отримати вищий смак до духовного життя
Ведична мудрість щодо того, що ж робити з бажаннями, викладена в «Бгагавад-гіті» (2.59):
Отже, наше завдання – витіснити матеріальні бажання духовними, а не просто сліпо потурати егоїзму або жорстко його пригнічувати.
Як отримати вищий духовний смак на практиці?
Я не вирішую сам, що мені робити з якимось конкретним матеріальним бажанням. Я не кажу собі, що я точно цього заслуговую, я точно цього вартий, це обов’язкова умова для мого щастя. Усі ці твердження придумані маркетологами для стимулювання попиту і реклами своїх товарів.
Коли я розумію в теорії, що я – духовна душа, то також розумію, що я сам не можу оцінити, що саме принесе мені більше благо – відмовитися від якогось конкретного бажання чи задовольнити його. І перший крок – це смирення і віддання себе Богові. Тобто я задаюся питанням, чи можу я виконати це бажання, задовольнивши при цьому волю Бога, не порушивши при цьому Його законів? І якщо я чогось дуже хочу, справді не можу від цього відмовитися і воно саме йде до мене в руки як виділена мені Господом частка, я повинен це прийняти.
У «Шрімад-Бгаґаватам», 3.22.12 про це йдеться прямо:
Про це йдеться в історії про Кардама Муні, великого мудреця, який усвідомлював своє матеріальне бажання і довірив його виконання Господу. Детальніше про це ми писали в минулій статті «П’ять кроків від мрії до мети».
Розберемо конкретний приклад
Припустимо, жінка хоче купити собі нову дорогу сукню. Вона відчуває занепокоєння, незадоволеність через її відсутність, постійно думає про нову сукню. Як у цьому випадку їй слід вчинити? Чи повинна вона купити сукню?
Так, якщо заради цієї покупки їй не потрібно буде вчинити якусь гріховну дію. Наприклад, їй не доведеться шукати нового чоловіка, нехтувати якимись більш важливими обов’язками чи інтересами людей, які залежать від неї. Якщо заради заробітку грошей на цю сукню цій жінці не доведеться поставити особисті інтереси вище суспільних – тоді проблем немає, вона купить сукню, і занепокоєння піде.
Таким чином, якщо жінці заради купівлі нової дорогої сукні не доведеться докладати надмірних зусиль, боротися за неї, і сукня прийде до неї як частина виділеної їй Господом частки, то виконання цього матеріального бажання може принести їй духовне благо. Яким чином?
Як виконання наших матеріальних бажань приносить духовне благо?
- Наша жінка може пов’язати цю покупку зі служінням Богу. Наприклад, ходити в гарній сукні, щоб привернути до себе людей і розповісти їм щось про Бога або запропонувати їм освячену їжу. Або порадувати чоловіка і добре виконувати свої обов’язки дружини.
- Вона може культивувати вдячність Господу і надихатися на служіння Йому.
- Вона може на своєму особистому досвіді переконатися, що сукня – це дуже швидкоплинне щастя. І духовна радість багаторазово його перевершує.
- Жінка побачить різницю між собою і більш відреченими, чистими людьми, які відчувають більше радості в духовному житті. Вони навіть не замислюються про купівлю нового одягу, і жінка може надихнутися на служіння таким людям.
- Вона може усвідомити свою залежність від старших і від милості Господа і ще сильніше волати про цю милість.
- Також жінка може усвідомити, наскільки милостивий Господь. Адже завдяки духовному вчителеві Він приймає її служіння, незважаючи на те, що в серці ще багато користі. Вона дякуватиме за це духовному вчителеві ще більше.
І з часом, продовжуючи духовно розвиватися, жінка зможе купувати дорогі красиві сукні не заради власної насолоди, а з почуття обов’язку. Щоб добре виконувати свої обов’язки в сім’ї та соціумі, і таким чином радувати Господа.
А що, якщо омріяне не йде саме в руки?
Чи повинна жінка купувати нову дорогу сукню, якщо заради цього їй доведеться докласти надмірних зусиль і порушити волю Бога? Наприклад, не просити, а проявляти неповагу і вимагати грошей від чоловіка. Надихати чоловіка не на духовний розвиток і служіння Богу, а на заробіток більшої кількості грошей і служіння своїй дружині. Знехтувати обов’язками матері малолітньої дитини заради виходу на роботу. Усі свої сили спрямувати на збільшення доходу і через це не мати часу та можливості зосередитися на безпосередньому служінні Богові (наприклад, молитві чи мантра-медитації), а у відносинах із людьми розвивати корисливість…
У цьому разі через купівлю нової сукні жінка деградуватиме, а отже, страждатиме. Тому що вона відмовлятиметься від вищої милості Господа на користь минущих благ.
Що мається на увазі? Треба зрозуміти, що зовнішні обставини, в яких ми живемо, – це не просто набір якихось випадковостей, які ми повинні взяти під свій контроль і підпорядкувати своїм бажанням. Корінь того, що відбувається зовні, знаходиться в нас самих. Іншими словами, ми маємо те, що заслужили своїми вчинками в минулому. І ми не можемо штучно розширити свій коридор можливостей.
Можна використовувати свій талант не для служіння Богові і не заради принесення максимальної користі суспільству, а заради того, щоб нажитися на інших людях – тих, у кого такого таланту/ навички/ знання/ вміння немає. Але зароблені таким чином гроші і куплені на них насолоди призведуть до ще більших страждань, ось у чому річ.
Той, хто бере від життя більше, ніж належить, страждатиме
У житті це виглядає так, що людина проповідує якісь духовні цінності, але, наприклад, заради популярності та розкрутки своєї сторінки в соцмережах викладає фотографії з оголеним тілом. Або починає накручувати ціни на свої послуги, ігноруючи реальну собівартість свого товару чи послуги. Починає застосовувати засоби агресивного маркетингу, маніпулюючи на страху.
Усе це веде до втрати смаку в духовному житті. Якщо десь ми впираємося в стіну, то значить, потрібно прислухатися до волі Бога і прийняти її.
Так відбувається очищення серця. Бо якщо ми приймаємо волю Господа, служимо Йому в тих умовах, які Він нам дає, і несподівано розуміємо, що ми щасливі, то в розумі відбувається розрив шаблону. Ми на особистому досвіді переконуємося, що для щастя треба просто служити Господу, а всі інші бажання нав’язані нам ілюзією, хибним розумінням себе і своїх джерел щастя.
Правильні вчинки очищають серце від матеріальних бажань
Загальне правило таке. Ми не повинні ставити матеріальні плоди метою своєї діяльності. Ось як Крішна говорить про це в «Бгагавад-гіті» (2.47):
А якщо ми не приймаємо волю Бога, не беремо те більше (духовне), що Він хоче дати, коли не дає чогось меншого (матеріального), а наполягаємо на матеріальному, то наша мета – здобути вище щастя у стосунках із Богом – на практиці розмивається. Як написано в «Бгаґавад-ґіті», ми втрачаємо рішучість, ми не розвиваємо нашу здатність насолоджуватися служінням Богові, а все більше насолод шукаємо у виконанні нескінченного потоку матеріальних бажань. Але це не приносить щастя, бо людина позбавляється спокою. А як інакше, якщо ти в постійній «боротьбі» за своє щастя?
Якщо ми прекрасно розуміємо, що все належить Богові, і Він ліпше знає, що буде для нас благом, то ми прагнутимемо виконувати свої обов’язки, трудитися для Його задоволення, а виконання якихось конкретних матеріальних бажань залишати на Його розсуд.
У цьому разі наш фокус уваги буде спрямований на радість від духовного життя, від стосунків із Господом. І в якихось випадках якісь матеріальні бажання просто самі собою відпадуть. А якісь бажання ми зможемо одухотворити і виконати, при цьому не деградуючи, а наближаючись до Бога.
Як зрозуміти, коли відкидати матеріальне, а коли приймати?
Звісно, в житті може бути важко розібратися самому, якою є воля Бога на якесь моє бажання, виділено мені на долю його здійснення чи ні. Тому в ідеалі мати наставника, який допоможе регулювати життя, щоб і не передавлювати, і не потурати надмірно егоїзму.
У цій статті ми неодноразово зазирали до «Бгаґавад-ґіти» в пошуках відповідей на нагальні запитання. Хочемо нагадати, що на нашому YouTube каналі Валентин Даценко в багатьох відео розповідає про «Бгагавад-гіту». Наприклад, тут:
