Зміст статті

Розберемо другу навичку з книги Стівена Кові “7 навичок високоефективних людей”. Кові в цій навичці закликає “починайте, представляючи кінцеву мету”, що перегукується з ведичним розумінням дхарми – універсального закону, що визначає наше справжнє покликання. Ведичні тексти стверджують, що людина, яка прямує до своєї дхарми, набуває не тільки матеріального благополуччя, а й внутрішньої гармонії, а зрештою, духовної реалізації.

Дізнатися про своє покликання — означає визначити місію всього свого життя, наповнити змістом кожен прожитий день, не бути веденим чужими цілями, а виявити свою і рухатися до неї. Чому так важливо? Це запорука нашого щасливого життя. Психологи стверджують, що головна проблема сучасної людини в тому, що вона не реалізувала себе як особистість. Від цього і депресія, і відчуття незадоволеності. Стівен у своїй книзі посилається на психотерапевта Віктора Франкла, який стверджує, що багато так званих психічних та нервових захворювань насправді є симптомами підсвідомого відчуття безглуздості буття та порожнечі.

Цю порожнечу можна позбутися, якщо виявити своє унікальне призначення, свою життєву місію. Саме виявити, а не придумати, тому що у кожного з нас є своя природа, якості та таланти, які дозволяють нам усвідомити нашу неповторність та унікальність того внеску, який ми маємо зробити. Говорячи словами Франкла: “У кожного є своє особливе покликання, або місія, в житті… Отже, кожна людина незамінна, а життя її неповторне. І тому завдання кожної людини настільки ж унікальне, наскільки унікальне і його можливість виконати це завдання.”

У Ведах ця філософія представлена ​​як знання про свабхав, свадхарм і варнашрам-дхарм. Зрозуміти це означає визначити своє призначення, дізнатися, хто я в цьому матеріальному світі і чим я маю займатися. Спробуємо розібратися у цьому порядку.

Поняття свадхарми (своєї дхарми) включає у собі як професію чи соціальну роль, а й більш глибинний принцип, який утримує світобудову у рівновазі. Розуміння своєї дхарми – це глибоке усвідомлення своїх внутрішніх якостей, схильностей та вроджених талантів, які дано людині не випадково. Веди вчать, що, слідуючи своїй природі (свабхаві) і виконуючи свій обов’язок (свадхарму), людина знаходить гармонію як із собою, так і зі світом. У “Бхагавад-гіті” (18.47) Крішна каже:

💡
«Краще виконувати свої обов’язки, хай недосконалим чином, аніж бездоганно виконувати чужі. Виконуючи вказані обов’язки, що відповідають його природі, людина ніколи не накликає на себе гріха».

Це пряма вказівка ​​на те, що наслідування чужого шляху веде до внутрішнього конфлікту, тоді як наслідування своєї свадхарми (індивідуальної дхарми) приносить задоволення і позбавляє тієї самої порожнечі, про яку говорив Франкл.

Також слід зазначити, що у ведичному тексті “Бхагавад-гіти” гріх трактується ширше – як будь-які страждання та виснаження, що виникають від насильства над своєю природою. Примітно, що, наприклад, слово «гріх» грецькою (ἁμαρτία) буквально означає “промах” або “мимо мети”. Пропоную вам, дорогий читачу, помедитувати над цим.

Свабхава: природа, яку не можна ігнорувати

Ключ до розуміння свадхарми лежить у свабхаві – нашій внутрішній природі. Ведична психологія стверджує, що кожна людина народжується з унікальним набором якостей, що визначають її схильності та таланти. З цих якостей необхідно визначити варну, до якої належить. Важливо не плутати варну з кастою: кастова система це спотворена форма системи варн. Каста визначається за народженням, тоді як варна – за вродженими якостями людини. Варни та їх загальні характеристики:

  • Брахмани (вчені, вчителі, духовні наставники) за природою прагнуть знання та мудрості.
  • Кшатрії (воїни, правителі, лідери) мають сміливість і організаторські здібності.
  • Вайші (продавці, селяни, підприємці) талановиті в обміні ресурсами.
  • Шудри (робітники, виконавці) знаходять задоволення у служінні та ручній праці.

Сьогодні багато хто, не знаючи про вищеописане, страждає від нав’язаних цілей — таких як престижна робота, “успішний успіх”, схвалення оточуючих тощо. буд. Як часто ми досягаємо мети та розчаровуємося, розуміючи, що вона була не нашою. У гонитві за нав’язаними орієнтирами ми ризикуємо безповоротно втратити можливість займатися тим, що дійсно відгукується в нас і в чому ми могли б стати по-справжньому успішними. Кови пише: “Нема сенсу дертися на сходи успіху, якщо вони притулені не до тієї стіни”.

Memento Mori: Як уявний експеримент Кові допомагає знайти своє покликання

Стівен Кові, описуючи другу навичку, пропонує уявний експеримент як інструмент, що допомагає усвідомити нашу головну мету — ту, з якої варто починати діяти. Цей інструмент полягає в наступному: уявіть свій похорон і задайте собі питання. Які слова ви хотіли б почути на свою честь? Що ви хотіли б, щоб сказали про ваше життя близькі, колеги, друзі?

Чи буде це розповідь про людину, яка жила чужими мріями, підлаштовувалась під очікування і так і не наважилася піти своїм шляхом? Чи прозвучить щось інше — слова про сміливість, свідомість і вірність собі?

Цей уявний експеримент насправді не про смерть, а про пробудження. Він зриває маски, змушуючи нас побачити розрив між тим, як ми зараз живемо, і тим, якими хотіли б бути запам’ятованими. У цей момент стає зрозуміло: якщо наші сьогоднішні дії не ведуть до тієї самої “надгробної мови”, яку ми потай хочемо почути, значить, ми йдемо не туди.

Коли Кові пропонує “починати з кінця”, він закликає перестати грати ролі та почати жити з глибини своєї природи – свабхава. Адже тільки так можна уникнути гіркого відкриття наприкінці: “Я витратив роки на чуже життя, у пошуках чужого успіху”. Усвідомити це та реалізувати себе відповідно до цього розуміння — ось що таке справжній, справжній і завжди персональний успіх!

Нещодавно я побачив ролик в інтернеті, в якому журналіст задав чоловікові у парку просте, але глибоке запитання:

💡
“Чим би ви зайнялися, якби це був останній день вашого життя?
Чоловік, який тримав у руках шланг і поливав квіти, посміхнувся і спокійно відповів: “Я б поливав квіти. Дбав би про них, щоб люди могли радіти їхній красі. Це те, що я люблю, і це робить мене щасливим”.
Журналіст уточнив: “Тобто, у вас зараз найщасливіший день? І він у вас щодня?”
“Так”, – кивнув садівник.  

Виявилося, що він займається цим уже двадцять років.

Ось він приклад справжнього успіху. Коли справа така твоя, що ти вибрав би її навіть у свій останній день. Адже він міг би піти іншим шляхом — піддатися тиску суспільства, вибрати “престижну” кар’єру, або бізнес, і, можливо, досягти зовнішнього успіху, стану, визнання. Але чи став би він від цього по-справжньому щасливим?

Тепер ми розуміємо, практика memento mori – “пам’ятай про смерть” – допомагає усвідомити кінцівку життя і задуматися про наші справжні цілі та цінності. Це усвідомлення допомагає знайти своє місце у світі і діяти на благо собі та суспільству.

Від задуму до дії: принцип двох творінь у філософії Кові та ведичної мудрості

Але що ж далі? Після того, як ми сформували ясне внутрішнє бачення своєї місії як уже реалізованої, це те, що Кові називає першим творінням: спочатку відбувається створення на рівні розуму, розуму і в думках. Потім, приймаючи повсякденні рішення, ми співвідносимо їх із цим внутрішнім чином мети — і це стає другим витвором, що виражається вже в конкретних діях та вчинках.

Цей принцип перегукується з ведичною традицією: спочатку виникає санкальпа – чіткий внутрішній намір, уявний образ, перший акт творіння в умі. Потім слідує втілення санкальпи насправді через усвідомлені вчинки. Так само як Веди підкреслюють важливість розуму, який, подібно до архітектора, спрямовує розум і формує наш рух до мети, так і Кові акцентує увагу на необхідності мати чітке внутрішнє уявлення про свою місію, щоб життя було цілеспрямованим і осмисленим. Як показує ведична мудрість та сучасна психологія, справжня ефективність народжується на стику внутрішнього бачення (санкальпи) та щоденних дій, узгоджених із цим баченням.

Садівник із прикладу вище, на мою думку, демонструє ідеальну гармонію між задумом (першим творінням) і втіленням (другим творінням): його перше творіння — кристально чиста санкальпа («дарувати світові красу»), а друге — щоденне втілення цього наміру через прості, але усвідомлені. Секрет його щастя у цьому, що не поділяє роботу і покликання. Його приклад показує: коли внутрішній образ і зовнішні дії зливаються воєдино, людина знаходить справжню цілісність – він не прагне успіху, а природно виявляє його через згоду зі своєю природою.

Розібравши суть другої навички Кові, ми бачимо, як принцип «починати з кінця» органічно пов’язаний із першою навичкою — «Будьте проактивними». Саме проактивність, здатність діяти, виходячи з усвідомленого вибору, а не обставин, і брати на себе відповідальність за своє життя (перша навичка), створює основу для формування ясної життєвої місії (друга навичка) та її реалізації.

Докладніше про проактивність та її зв’язок з ведичною філософією читайте у статті “Стівен Кові та Веди: психологія та духовність у 7 навичках”.